Як проходив фестиваль-змагання “Битва Різьбярів”, фото.

Відкритий фестиваль-змагання “Битва Різьбярів” відбувся у селищі Великий Бичків Рахівського району 9-11 листопада 2017 року.

В програмі фестивалю  битва різьбярів проходив ярмарок-виставка виробів з дерева, коренепластики, деревообробних інструментів.
Відкрито унікальну алею різьби на території школи-інтернату смт. В.Бичків.
Відбулись змагання з різьби по дереву, створення скульптур механічними пилами та різьби ручним інструментом.

 

алея різьби бичків

Читати далі »

НЕ ПІШЛИ БИ МИ…В ГРИБИ

Осіння гумореска

 

Аби йти у гриби треба натхнення. Воно (натхнення) приходить, коли за кухлем пива чуєш: „В Лугах стілько грибів, шо Лесь Козарчук не зміг знести. Там і жиє…”

Після почутого спокій втрачається, вночі не спиться, вдома не сидиться. Душа летить далеко в гори, в смерекові хащі, де серед родовища білих грибів гине щасливою смертю Лесь Козарчук…

У гриби йдуть наодинці або компанією. У першу мить хочеться йти самому і забрати геть-усі гриби Богданської долини разом з грибницями і грибарем Козарчуком. Але зрештою, йдуть таки гуртом. По-перше, кожен потай вважає, що його компаньйон знає щедрі „грибні місця”. По-друге, йти у далекі гірські нетрі на самоті досить-таки лячно. По-третє, самому піти все рівно не вдасться – під дверима чатуватимуть друзі з борньовками за плечима і докором в очах. Та й, зрештою, не питимеш горілку сам!

Компанію для походу в гриби треба збирати швидко, спонтанно, експромтом, бажано на хмільну голову. Якщо це діло завчасно планувати, знайдеться безліч причин не йти, починаючи від банального похмілля зранку і закінчуючи приходом зими…

Що треба брати з собою? Найперше – «борньовку». Рюкзак, кошик, сітку, сумку брати не можна – гриби у нас гуцульські і лізуть лиш у «борньовку». Не забудьте взяти гроші – без грибів точно не вернетеся, правда, можете без грошей… І головне – горілка та закуска: вам буде добре незалежно від того зберете гриби чи ні.

Йти у гриби треба удосвіта, доки інші грибарі ще солодко сплять. На вашу думку. Насправді ж, конкуренти встають набагато швидше, їх ви неодмінно зустрінете щойно зайдете у ліс. Вони саме вертатимуться з повними „борньовками” ВАШИХ грибів. Втім, надто ранній похід у гриби має й свої недоліки. У темноті в лісі знайти гриби важко, зате легко «знайти» яму, камінь чи сук…

Зрештою, ви добралися до місця, та радіти зарано. Гриби ростуть у лісі, а ліс – в горах. Прийдеться дертися по крутосхилу; чіплятися руками, ногами, зубами, нігтями, кігтями і пазурами; лізти рачки, боком, задом, на животі, на спині, на бровах і на вухах; боляче падати, тяжко підійматися, знову падати і карколомно котитися вниз… Саме тому, в когось через пів години, ще в когось через годину, у найстійкіших – через кілька годин виснажливого карабкання „горі бердами” виникає стійке бажання плюнути на кляті гриби і податися додому, де рівна підлога, теплий душ і м’яке ліжко.

Усе кардинально міняється як-тільки знайдете перший гриб. Щоправда, він гарантовано буде отруйним, неїстівним або дуже умовно їстівним. Навіть якщо станеться диво і гриб виявиться добрим, одночасно він буде старим, гнилим, трухлявим, напівз’їденим чи напівнедоїденим. Але яке це має значення! Це ж ГРИБ! Заради нього грибар дерся крізь непролазні хащі, дряпався на недосяжні вершини, брів через найбурхливіші потоки, зрештою, вирвався з дому від жінки!

Втім, якщо поталанить знайти гриби, надто не радійте – їх ще треба нести! І з кожним грибом „борньовка” стає  важчою, а ліс густішим. Бо файні гриби часто жиют у молодих хвойних посадках, у народі – „сіянках”. Вони настільки ж мальовничі, наскільки непролазні. Продертися крізь густу „сіянку”, скажу я вам – це щось героїчне. Доведеться саме „дертися”. Пройти, пролізти і навіть пропхатися не вийде. Смерічки ростуть так щільно, що „дертися” треба напролом, як танк, з тією лише різницею, що він залізний, а ви – ні. Тому „продираючись” прийдеться боляче дертися чолом об сухі гілки, які з тріском ламаються і сиплються за комір, де й без них повно четини. Спрямовані доброю рукою йдучого попереду, лапаті кранки щедро, зі свистом, пружно, з усієї дурі шмагають по обличчю. А найстрашніше – тонкі загострені сучки, які тисячами настовбурчилися на стовбурах і аж з кори лізуть, силуючись проштрикнути ваше око, а краще два! Не ліс, а Форт Буаярд якийсь!

Якщо зрештою вдалося вирватися з клятої сіянки, зупиніться, віддихайтеся, огляньтеся довкола і переконайтеся… що заблукали! Не лякайтесь, – буде страшніше. Не панікуйте, – ще встигнете. Не кричіть – почує хіба ведмідь… Не врятує і мобілка. Вона буде поза мережею. А якщо в мережі, – поза мережею будуть ті, кому телефонуєте… Якщо й станеться диво і вдасться дозвонитеся, нічого путнього це не дасть:

-Ти де ?

– У лісі!

– Що бачиш навколо?

– Смереки!

Шо чинити в такій оказії? Можна, звичайно лишитися зимувати у сіянці на пару з Лесьом Козарчуком. У четині буде тепло, грибів стане надовго… Але краще – іти вниз, долів зворами. Рано чи пізно кудись зійдете. Добре, якщо в Луги. Гірше, коли на Франківщину, а то й в Румунію…

Одним словом, якщо наберете гриби, це добре. Не наберете, теж непогано – легше нести. Якщо заблукаєте – наберетеся нових, яскравих, неповторних вражень. Не заблукаєте – все рівно „наберетеся”… Головне, відчути на собі неперевершену красу наших чарівних гір, неповторних лісів і кришталевих потоків.

А ще – в компанії, за пивом, сказати так, між іншим: „Ходив у гриби. Назбирав два міхи…(хто перевірить?) Видів Леся Козарчука… Та шо він там зібрав? Попри мене – мізер!

 

Владислав Губко

м. Рахів