Історія датує заснування Рахова 1447 роком, хоча тут знайдено скарб мідно-бронзових предметів пізньої бронзової пори (кінець ІІ початок І-го тисячоліття до н.е. що свідчить про людську діяльність на цьому місці більшу трьох тисяч років тому. Є кілька легенд і версій про походження назви міста. Вони пов’язані з рухом опришків, які нібито вважали в цій місцевості відібране у багатіїв добро та ділили його між бідняками. Інша версія: купці на шляху з Трансільванії та Угорщини до Галичини зупинялися тут і вважали свої прибутки. Можливо, назва походить від власного імені Рах або Рахо.
Першими поселенцями міста були селяни з Галичини та Закарпаття, які тікали в гори від ярма богатчей. Населення займалося в основному скотарством, зокрема (вівчарством) а також рибальством, полюванням, бджільництвом і частково землеробством. Проживали в колибах, згодом будували будинки – гражди. З IX по ХІ ст. територія майбутнього міста входила до складу Київської Русі, в XII – ХІІІ століттях – Галицько-Волинського князівства, а з кінця XIII ст. Угорщина оволоділа гірськими районами Закарпаття, в тому числі і поселенням на місці Рахова. Поступово сюди стали прибувати угорські феодали, що приводило до посилення національного гноблення. В XVI столітті Рахів потрапляє в кріпосну залежність від Великобичківської казенної домінії, а з XVII ст. його приписують до Хустської казенної домінії. Жителі Рахова платили податки: поставляли деревину, м’ясо.
Першими поселенцями міста були селяни з Галичини та Закарпаття, які тікали в гори від ярма богатчей. Населення займалося в основному скотарством, зокрема (вівчарством) а також рибальством, полюванням, бджільництвом і частково землеробством. Проживали в колибах, згодом будували будинки – гражди. З IX по ХІ ст. територія майбутнього міста входила до складу Київської Русі, в XII – ХІІІ століттях – Галицько-Волинського князівства, а з кінця XIII ст. Угорщина оволоділа гірськими районами Закарпаття, в тому числі і поселенням на місці Рахова. Поступово сюди стали прибувати угорські феодали, що приводило до посилення національного гноблення. В XVI столітті Рахів потрапляє в кріпосну залежність від Великобичківської казенної домінії, а з XVII ст. його приписують до Хустської казенної домінії. Жителі Рахова платили податки: поставляли деревину, м’ясо.
Після поразки угорсько-чеської армії в битві з турками під Могачем в 1526 році Угорщина розпалася. Велика частина Закарпаття, в тому числі і Марамороський комітат, в який входив Рахів, відійшла до Семіградскоіу князівству, яке з часом стало васалом турецької імперії, а залишок території виявився під владою Австрії. Наприкінці XVII ст. всією територією краю заволоділи Габсбурги.
Місцеве населення розорялося не тільки від податків і повинностей, а й від міжусобних воєн трансільванських князів і австрійської знаті, а також набігів турецьких загонів. Це приводило до зародження опришківського руху та селянських бунтів. Жителі Рахівщини активно брали участь в загонах народних месників, в т.ч. Олекси Довбуша. З народних переказів, які записав на початку XX сторіччя Г.Хоткевич, ми дізнаємося, що одним з найвірніших побратимів відважного ватажка був Іван Рахівський.
З плином часу Рахів зростає. Якщо в 1600 році тут налічувалося 14 селянських дворів, то в 1720 році – 54. З середини XVII ст. більш інтенсивно заселяється правий берег Тиси, де починається видобуток солі, яка сплавляється вниз по річці плотами-дарабами до Великого Бичкова, а потім – до Хусту і до Угорщини. З ростом населення розвивалися і народні промисли, які й по сьогодні характерні для Рахова. У першій половині XIX століття тут з 2854 чоловік населення 207 були зайняті ремісництвом, а бідні селяни за їжу наймалися пастухами до заможних Газда, які за урбаніальной (земельної) реформою Марії-Терезії одержали земельні наділи. Історична довідка засвідчує, що в 1782 році в Рахові був побудований перший деревяний міст через Тису. У той час поселення вже стає місцем економічного, політичного і культурного життя верхів’я Тиси. Набуває розвитку тваринництво, освоєння високогірних пасовищ, які були багаті різнотрав’ям, дозволили збільшувати поголів’я корів, овець і кіз. На ринку продавали різні вироби ремісників, худоба, сіль. Зручний торговий шлях, який здавна проходив через село, сприяв його розвитку і воно стає окружним центром.
Долинула до жителів Рахова і буржуазно-демократична революція 1848-1849 р.р. в Австрії та Угорщині, в результаті якої в 1853 році на Закарпатті було ліквідовано кріпосне право.
Долинула до жителів Рахова і буржуазно-демократична революція 1848-1849 р.р. в Австрії та Угорщині, в результаті якої в 1853 році на Закарпатті було ліквідовано кріпосне право.
З утворенням в 1867 році Австро-Угорської імперії хоча й почалися деякі економічні реформи, жителям Рахівщини вони нічого не дали. Селянам, які не мали землі, доводилося її орендувати, щоб прогодувати сім’ї, наймитувати, заготовляти ліс. У 1908 році на заготівлі лісу працювало 110 жителів села.
Значним поштовхом до соціально-економічному розвитку в кінці XIX ст. для Рахова було спорудження залізничної дороги через поселення, дорога була побудована в 1894 році італійцями, а населений пункт став окружним центром.
Перша світова війна, принесла рахівчани нові страждання, адже село стало ареною боїв між воюючими сторонами і кілька разів переходило з рук у руки. Військові дії, грабежі, ріст цін прирікали людей на голодування.
Перша світова війна, принесла рахівчани нові страждання, адже село стало ареною боїв між воюючими сторонами і кілька разів переходило з рук у руки. Військові дії, грабежі, ріст цін прирікали людей на голодування.
У листопаді 1918 року рахівчани після розпаду Австро-Угорщини, рішуче піднялися на боротьбу за визволення і возз’єднання краю з українським народом, брали активну участь в утворенні і підтримці Гуцульської Республіки (1919 р) з центром в с.Ясіня на чолі зі С.Клочуряком .
У квітні 1919 року, з перемогою пролетарської революції в Угорщині, в Рахові Рада робітників, солдатів і селян очолив П. Попенко але поселення зайняли румунські війська. Почалися грабунки і переслідування.
З 1919 по 1939 року Закарпаття входить до Чехословаччини, а Рахів залишається центром Рахівського округу. Порівняно з попереднім, політичний порядок стає демократичнішим. Так, тут організована Горожанська школа з українською мовою навчання, а в 1938 році – українська гімназія. Розбудовуються шляху, Рахів відновлювався як торговий центр; набуває розвиток туризм.
Після проголошення Підкарпатської Русі автономією, а потім самостійності Карпатської України 18 березня 1939 Рахів окупували угорські війська. Запанував терор. Спочатку другої світової війни багато людей були кинуті до концтаборів, тюрми окремі з них тікали з дому в пошуках кращої долі в інших країнах.
16 жовтня 1944 Рахів звільнили радянські війська 4-го Українського фронту і більше 500 жителів добровільно пішли боротися з фашистами. З 29 червня 1945 все Закарпаття, в тому числі і село, увійшло до складу Радянської України, як окружний, а потім районний центр. З січня 1946 Рахів стає селищем, а з 1957 року – містом.
Тут розміщені адміністративні будинки Карпатського біосферного заповідника, територія якого віднесена до найцінніших екосистем Землі і включена в міжнародну мережу біосферних резерватів ЮНЕСКО. За роки радянської влади Рахів став великим промисловим і культурним центром. Зокрема, була побудована картонна фабрика, в 1960 р ліспромгосп і лісгосп Рахова, що були організовані в перших роках звільнення, об’єдналися в Рахівський лісокомбінат, робочі якого займалися лісорозробками і посадкою лісу. Гордістю краю став Герой Соціалістичної праці В. Ю.Шорбан. Взагалі в місті працювало понад 10 промислових підприємств, де роботою були зайняті більше 3000 робітників, в тому числі висококваліфіковані фахівці.
16 жовтня 1944 Рахів звільнили радянські війська 4-го Українського фронту і більше 500 жителів добровільно пішли боротися з фашистами. З 29 червня 1945 все Закарпаття, в тому числі і село, увійшло до складу Радянської України, як окружний, а потім районний центр. З січня 1946 Рахів стає селищем, а з 1957 року – містом.
Тут розміщені адміністративні будинки Карпатського біосферного заповідника, територія якого віднесена до найцінніших екосистем Землі і включена в міжнародну мережу біосферних резерватів ЮНЕСКО. За роки радянської влади Рахів став великим промисловим і культурним центром. Зокрема, була побудована картонна фабрика, в 1960 р ліспромгосп і лісгосп Рахова, що були організовані в перших роках звільнення, об’єдналися в Рахівський лісокомбінат, робочі якого займалися лісорозробками і посадкою лісу. Гордістю краю став Герой Соціалістичної праці В. Ю.Шорбан. Взагалі в місті працювало понад 10 промислових підприємств, де роботою були зайняті більше 3000 робітників, в тому числі висококваліфіковані фахівці.
Великого розмаху набуло житлове будівництво, в результаті якого створилися нові вулиці, з’явилося багато торгових підприємств і громадського харчування. Діють районна лікарня, дитяча гірничо-лижна спортивна школа, бібліотеки для дорослих і дітей, будинок культури, загальноосвітні школи, дитячі садки та ін.
Майже професійного рівня досягла тоді в місті художня самодіяльність. Великою популярністю користувалися народний ансамбль пісні і танцю «Карпати» та оркестр гуцульських народних інструментів лісокомбінату. Щорічно в червні влаштовувалося свято “Проводи на гірські полонини”, яка набула всеукраїнського та навіть міжнародного характеру.
Майже професійного рівня досягла тоді в місті художня самодіяльність. Великою популярністю користувалися народний ансамбль пісні і танцю «Карпати» та оркестр гуцульських народних інструментів лісокомбінату. Щорічно в червні влаштовувалося свято “Проводи на гірські полонини”, яка набула всеукраїнського та навіть міжнародного характеру.
Національний склад населення позначається на особливостях релігійного та культурного життя міста. Тут зареєстровано ряд релігійних громад, діють православні, римо-католицький, греко-католицькі храми, “Зал царства” свідків Бога Єгови і молитовний будинок євангелістів.
До послуг рахівчан і гостей – районна і дитяча бібліотеки, будинок культури, музей екологи гір заповідника, дитяча музична школа. Рахів – відомий культурний центр Гуцульщини – ця неповторна земля споконвіку славилася самобутніми талантами. Відомі своїми неординарними виступами народний оркестр гуцульських інструментів, вокально-інструментальний ансамбль «Край» та інші колективи художньої самодіяльності. Візитною карткою талантів служать огляди народної творчості, фольклорні фестивалі та фестивалі гуцульського мистецтва. Тут живуть і працюють відомі за межами Гуцульщіни- художники Іван Доробан, Микола Юращук, Олександр Назарчук, Василь Титор, Йосип Ягнюк і багато інших. Розвинена різьба по дереву; виготовлення килимів і покривал з овечої вовни, скорнячество та інші види народного мистецтва.
В центрі міста встановлені пам’ятники Герою Радянського Союзу О.О.Борканюку і загиблим воїнам-визволителям (1978р) а також Т.Г.Шевченка (1993р.)
Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі і самобутній гуцульській культурі Рахів отримав славу “Гуцульського Парижа”.
Завдяки географічному розташуванню, унікальній природі і самобутній гуцульській культурі Рахів отримав славу “Гуцульського Парижа”.
В1997 році затверджена символіка міста (прапор, герб, печатка), яка розроблена Інститутом Історії України Національної Академії України, та розпочато ведення книги почесних громадян міста.